Я побачив її одну у натовпі.
Якась думка лиха промайнула, підійшов, щоб спитати.
Господи, чому не помітили, невже всі навколо сліпі?
В очах цих юних жага до смерті... "Що сталось, я хочу знати?"
Спитаю тихо й чекатиму, доки не скажеш,
Та ти говорити не будеш - казатимуть твої очі.
"Дівчино, коли так близько до серця сприйматимеш світ - пропадеш!"
"Мені боляче, я жити не хочу!" - тихо мені вона прошепоче.
"Та годі! Дурна ти! Як можна кохати тих, хто байдужі?
Забудь вже про нього й живи як раніше!
Життя - то не іграшка... а хтось у цей час на межі!
Рахує хвилини до смерті, стискає руки в кулак міцніше.
Хтось бореться з чортом з останніх сил,
А ти от так просто говориш, що хочеш вмерти!
Живи! Невже так прагнеш позбутися своїх крил?"
Після слів тих мала прийшла до тями, її погляд завмер.
А хлопцю вдалось до душі доторкнутись...
Не зумів врятувати себе - рятуй хоч когось!
Не зможе уже ні хвилини зі смертю сперечатись...
Тепер все, про що думав два роки - збулось...
Життя за хвилину пробігло в картинках в душі...
Останні миті життя: біль, політ і, нарешті, ...свобода!
І навіть після смерті люди кидають у спину ножі.
"Він покінчив з собою!" - для балачок тепер є нагода.
Та з тих, хто любив плітки розпускати, ніхто не знав,
Що у хлопця був рак, він навіть утік з лікарні...
"Не хочу вмирати в цій клятій тюрмі!" - хлопець якось сказав,
Він дівчину врятував, тож життя не було марним!
А причина такого вчинку...
Звідки вам знати, про що він думав?
Хлопець за все життя не зронив ні сльозинки,
І що рак його вб'є, забере всі сили... - хто міг подумать?
Життєрадісним був, посміхався щиро,
І сам він не вірив, що може таке спланувати...
Якби не безвихідна ця ситуація, він до останнього вірив би,
Що колись, нехай не скоро, проте зможе літати...
