Він зможе літати

Я побачив її одну у натовпі.

Якась думка лиха промайнула, підійшов, щоб спитати.

Господи, чому не помітили, невже всі навколо сліпі?

В очах цих юних жага до смерті... "Що сталось, я хочу знати?"

 

Спитаю тихо й чекатиму, доки не скажеш,

Та ти говорити не будеш - казатимуть твої очі.

"Дівчино, коли так близько до серця сприйматимеш світ - пропадеш!"

"Мені боляче, я жити не хочу!" - тихо мені вона прошепоче.

 

"Та годі! Дурна ти! Як можна кохати тих, хто байдужі?

Забудь вже про нього й живи як раніше!

Життя - то не іграшка... а хтось у цей час на межі!

Рахує хвилини до смерті, стискає руки в кулак міцніше.

 

Хтось бореться з чортом з останніх сил,

А ти от так просто говориш, що хочеш вмерти!

Живи! Невже так прагнеш позбутися своїх крил?"

Після слів тих мала прийшла до тями, її погляд завмер.

 

А хлопцю вдалось до душі доторкнутись...

Не зумів врятувати себе - рятуй хоч когось!

Не зможе уже ні хвилини зі смертю сперечатись...

Тепер все, про що думав два роки - збулось...

 

Життя за хвилину пробігло в картинках в душі...

Останні миті життя: біль, політ і, нарешті, ...свобода!

І навіть після смерті люди кидають у спину ножі.

"Він покінчив з собою!" - для балачок тепер є нагода.

 

Та з тих, хто любив плітки розпускати, ніхто не знав,

Що у хлопця був рак, він навіть утік з лікарні...

"Не хочу вмирати в цій клятій тюрмі!" - хлопець якось сказав,

Він дівчину врятував, тож життя не було марним!

 

А причина такого вчинку...

Звідки вам знати, про що він думав?

Хлопець за все життя не зронив ні сльозинки,

І що рак його вб'є, забере всі сили... - хто міг подумать?

 

Життєрадісним був, посміхався щиро,

І сам він не вірив, що може таке спланувати...

Якби не безвихідна ця ситуація, він до останнього вірив би,

Що колись, нехай не скоро, проте зможе літати...