Сумній білявці з Пейзажки
Згадай ту дівчину з Пейзажної алеї -
Ту легковажність, ту грайливість, ту красу.
Носила сукню, хоч і мала би ліврею.
Тепер услід ій маячню я знов несу.
Вона так грала на чарівних ритмах хангу,
Що все тремтіло в синіх літніх небесах.
Думки, що мчали аж на швидкості мустанга,
Долали сум, самотність та всебічний страх.
Неначе риба в океані доленоснім,
Вона тремтіла златопасмами в юрбі.
На ніжних щічках чепурніли поту роси,
І літо тануло, мов квіти голубі.
Все блакитніло, шикувалося, шипіло...
Все грало марш на тлі хіпових тихих мантр.
Вона була так досконала серцем й тілом,
Але свідомість отруїв підступний Сартр.
