Сумній білявці з Пейзажки

Згадай ту дівчину з Пейзажної алеї -

Ту легковажність, ту грайливість, ту красу.

Носила сукню, хоч і мала би ліврею.

Тепер услід ій маячню я знов несу.

Вона так грала на чарівних ритмах хангу,

Що все тремтіло в синіх літніх небесах.

Думки, що мчали аж на швидкості мустанга,

Долали сум, самотність та всебічний страх.

Неначе риба в океані доленоснім,

Вона тремтіла златопасмами в юрбі.

На ніжних щічках чепурніли поту роси,

І літо тануло, мов квіти голубі.

Все блакитніло, шикувалося, шипіло...

Все грало марш на тлі хіпових тихих мантр.

Вона була так досконала серцем й тілом,

Але свідомість отруїв підступний Сартр.