Весняна симфонія
Це симфонія тиші на тлі тривог,
Це реалії часу, в якім людина
Виставляє міжчасся своє на торг,
Де нічого не варте життя невинне.
Але крізь ці дощі промінець надій
Проступає безглуздим татуюванням.
Ми є люди, у нас - розпорядок свій,
Наша воля сильніша за всі страждання.
Навесні відростає усе людське,
Красно вдягнені в квіти поля й дерева,
Навесні повертає собі аскет
Час, свободу, ілюзій безумство кревне.
Всіх бажань хоч не втілить така весна,
Але рани свідомості залікує.
Джерелом одровень та простих наснаг
Зачарованим містом вона крокує.
