Весняна симфонія

Це симфонія тиші на тлі тривог,

Це реалії часу, в якім людина

Виставляє міжчасся своє на торг,

Де нічого не варте життя невинне.

 

Але крізь ці дощі промінець надій

Проступає безглуздим татуюванням.

Ми є люди, у нас - розпорядок свій,

Наша воля сильніша за всі страждання.

 

Навесні відростає усе людське,

Красно вдягнені в квіти поля й дерева,

Навесні повертає собі аскет

Час, свободу, ілюзій безумство кревне.

 

Всіх бажань хоч не втілить така весна,

Але рани свідомості залікує.

Джерелом одровень та простих наснаг

Зачарованим містом вона крокує.