ОДИНОКИЙ СПІВ БАНДУРИСТА

Крізь століття йде до волі дух козацтва по землі,

Ох, сумна ж траплялась доля тих незламних на чолі

Мужніх лицарів героїв і народних кобзарів,

Що співали про неволю, лють підступних ворогів.

 

Та даремно український дух цькували паничі,

Знов з’являвся він у полі, в кожній хаті на селі.

Мальовнича відродившись, давня пісня козаків,

В чистих душах оселялась навіть юних дітлахів.

 

Прапор в Божім хоч у небі синє жовтий майорить,

Хмара темна поступово насувається, гримить.

Заграє таємна сила із володарями тьми,

Грати важко кобзареві в Царстві сонному в пітьмі.

 

Тридцять срібняків скажених, обіцяють тим хто здасть

У неволю рідну матір та земельку всю продасть.

Зажурилася Країна, звідусіль лунає плач,

Наближається година лиходійства та невдач.

 

Десь лунає одинокий кобзаря старого спів,

Та його не чують бідні, — перевтілившись в рабів.

Боже в небі, де ти в синім, чом зневіра лізе в дім,

Розпорошуються люди, мов дурман давали всім.

 

Втім, зосталася надія на старого козака,

Захистити вкрай потрібно бандуриста співака.

Грає він для наче сплячих по хатинках хутірця, —

Заповіт несе Тараса у чуттєвіші серця…

 

Nikvoron 17.06.2021