ОДИНОКИЙ СПІВ БАНДУРИСТА
Крізь століття йде до волі дух козацтва по землі,
Ох, сумна ж траплялась доля тих незламних на чолі
Мужніх лицарів героїв і народних кобзарів,
Що співали про неволю, лють підступних ворогів.
Та даремно український дух цькували паничі,
Знов з’являвся він у полі, в кожній хаті на селі.
Мальовнича відродившись, давня пісня козаків,
В чистих душах оселялась навіть юних дітлахів.
Прапор в Божім хоч у небі синє жовтий майорить,
Хмара темна поступово насувається, гримить.
Заграє таємна сила із володарями тьми,
Грати важко кобзареві в Царстві сонному в пітьмі.
Тридцять срібняків скажених, обіцяють тим хто здасть
У неволю рідну матір та земельку всю продасть.
Зажурилася Країна, звідусіль лунає плач,
Наближається година лиходійства та невдач.
Десь лунає одинокий кобзаря старого спів,
Та його не чують бідні, — перевтілившись в рабів.
Боже в небі, де ти в синім, чом зневіра лізе в дім,
Розпорошуються люди, мов дурман давали всім.
Хоч зосталася надія на старого козака,
Захистити вкрай потрібно бандуриста співака.
Грає він для наче сплячих по хатинках хутірця, —
Заповіт несе Тараса у чуттєвіші серця…
Nikvoron 17.06.2021
