Стежинка.

Я йшов стежиною що заблукала в лісі.

І музику почув що як саме життя.

Мене плекала кликала до себе.

Як голос матері що пестить немовля.

 

Заморений життям я ледве йшов стежинкою

Дряпали шкіру, гілки та кущі.

Та музика лунала все гучніше в лісі.

Мені даючи напрям як до неї йти.

 

Я вийшов на галявину серед старого лісу.

На стовбурі що впав сидів і грав собі.

Музика сивий, але ще не старий.

В його очах яскравих відблискував весь світ.

 

Від радості життя, я ледь заплющив очі.

І наче птах злетів у небеса.

Під музику життя... Я бачив все що хочу.

Мені відкрився сенс прожитого буття.

 

Я бачив все життя, де був колись щасливий.

Свою любов кохання на віки.

І бачив те що забирало сили.

Прожитий вік скрізь стомленні роки.

 

Свята мелодія лунала все гучніше.

Вона була тим щастям скрізь роки

І ніжним звуком струн що пестять ніжно пальці.

Я набирався сили щоби дали йти.

 

Я знов на ноги став. Вони тримали міцно.

Я сам знайшов той шлях яким я маю йти.

Музика як хмаринка розтанув серед лісу.

Мелодію мені лишивши назавжди.

 

Тепер я в лісі свій. Мене вітають щиро.

І кожний блиск священного буття.

Мелодія луна прекрасна і могутня.

Я вдячний музикантові за сенс мого життя.

 

 

© Олександр Донець 2021р.

beringgold@gmail.com