Я дуже тяжко Вами відболіла /перевод стиха Л.Костенко/
Я отболела Вами, разлюбила.
Вскружило марево, как бред, как сон.
Любовь прокралась в сердце, как Далила.
А разум спал, доверчивый Самсон.
Пришел час расставанья. Снова будень.
На витражах застыл узор зимы.
А как мы будем, как теперь мы будем?
Родными стали, но чужие мы.
Исчезла сказка дымкой голубою
И светлый сон ушел, возврата нет.
Но тихий свет, зажженный над судьбою,
Он не устанет освещать мой след.
А вот и оригинал.
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.
Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.
