Лаврик Андрій

Вона вміє спиняти час, надихати на героїчні звершення, дарувати та відбирати крила. Здатна одним влучним поглядом перетворювати чоловіків на каміння. Коли Вона поруч, кров твоя обертається на вино. Стоїш собі веселий та сп`янілий. І, дурень, зовсім не можеш затямити одну просту, стару істину, добре відому кожному алкоголіку, чи то пак активному любителю пиятики, як різновиду відпочинку: ЗАВТРА ЗАХОЧЕТЬСЯ ЩЕ! У грудях буде нестерпно пекти, руки жалюгідно тремтітимуть, всі думки, блукаючи лабіринтами свідомості, вестимуть лише до Неї, і навіть ноги зрадять тебе і понесуть туди, де є Вона. Понесуть проти твоєї власної волі. Поздоровляю, чоловіче! Ти собі більше не належиш. Твою душу таврували, твій спокій привласнили, твій розум перетворили на величезну художню галерею а-ля Лувр, де на кожному полотні зображена виключно Вона!

Словом, Вона вміє абсолютно усе, що має вміти ідеальна жінка у нашому неідеальному світі. У довжелезному списку Її вмінь та навиків немає лише однієї риси. Вона патологічно нездатна бути такою, як усі.

Мабуть, коли Бог задумував цю Дівчину, він вирішив дозволити собі жорстокий жарт – створити щось настільки досконале, щоб усе інше поруч із Нею відходило на другий план. Сонце, море, зірки, гори, небо – все це лише декорації у виставі, названій Її ім’ям. Короновані особи усіх країн – другорядні персонажі книги, де головною героїнею є Вона.

Можу вам щиро засвідчити: у неї закохані абсолютно усі чоловіки міста у діапазоні від худорлявого двірника до голомозого мера. Від рум’яного першокласника до старого пенсіонера-збоченця зі шкірою, кольору свічного парафіну.

Сама її присутність наповнює життя сенсом, а повітря сексом. Тіло – теплом, а душу – надією. Надією на те, що одного разу ти зумієш стати причиною Її надзвичайної посмішки, винуватцем звабливого, спокусливого вогника у Її неймовірних очах.

О, так! Її очі! Слова усіх разом взятих Гомерів та Вергіліїв, Бодлерів та Верленів, Шекспірів та Байронів безсилі передати їх красу. Вони – невблаганний Атлантичний океан, у якому назавжди йде на дно «Титанік» твоїх ілюзій з усією твоєю гордістю, пихатістю та чоловічою самоповагою на борту.

Поруч із нею тобі нестерпно хочеться змінюватися самому та змінювати все навколишнє середовище, щоби лише Вона трохи комфортніше почувала себе у цьому не завжди ласкавому до неї світі.

Чому не ласкавому? Тому що чоловіки не вибачають відмову жінкам, котрих ніколи не зможуть забути. У свою чергу, жінки не пробачають довершеності іншим представницям своєї статі. Особливо коли ця довершеність та досконалість дістається суперницям від природи і за неї не потрібно боротися. Звичайно! Їм же, бідолашним, доводиться щодня проводити довжелезні години у салонах краси та перед власним дзеркалом, наносячи увесь цей безглуздий войовничий макіяж, наче індіанці племені Ацтеків, що збираються на війну із сусіднім народом етнічних канібалів. І після всіх принесених безжалісним богам краси жертв, ці заздрісні до чужої вроди дамочки виглядають в очах адекватних чоловіків наче сумний клоун Кльопа з дешевого пересувного цирку, що повсякчас гастролює по містам та селищам по незмінному маршруту між Конотопом та Дрогобичем. А цій дівчині, як вже говорилося, достатньо просто бути собою. Тобто просто бути. Ну як тут не заздрити?

У джинсах, светрі та повсякденному взутті Вона виглядає вишуканіше, ніж зірки Голівуду та представниці королівських родин у сукнях від Коко Шанель та дорогезних черевиках від Луї Вітона.

Вишукана та неперевершена, Вона здатна дати фору усім принцесам усіх країн, де ще збереглася монархія як форма правління.

Одного разу побачивши Її, станеш відчайдушно порівнювати із Нею усіх наступних жінок, збираючи по шматках ті чи інші риси, шаленіючи від відчуття, що неможливо скласти вишуканий шедевр - «Джоконду» із знайдених на смітнику деталей дешевого пазлу.

 

І ще одне. Якщо раптом перетнешся із Нею, нагадай про існування пришелепкуватого поета, що геть втратив розум, одного разу зустрівши Її на своєму життєвому шляху. Навряд чи вона згадає його ім'я. Але ти все одно нагадай. Просто скажи, що він щоночі самовіддано молиться за Її щастя. І навіть з дивною, нахабною впертістю вірить у те, що ці молитви - наче опівнічні смс-ки - зажди доходять до Бога, й він неодмінно виконує прохання, оберігаючи Її - своє найкраще, найвишуканіше, бездоганне творіння. Так, Господь багато де накосячив під час створення світу. Але йому можна легко пробачити абсолютно усе за цю дівчину, що сама по собі варта тисячі світів та мільйона прожитих життів.