НІЩО НЕ ЗАБУТО,НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ?...

Травневий день у сонячнім жупані,
ридають вишні білими слізьми,
в саду серед квіткової зими,
немов вогонь палахкотять тюльпани.

І навкруги, куди не кинеш оком -
буяє все і квітне, і живе,
за синій обрій  линути зове,
і кличе загубитись ненароком..

А ще ж й громи не встигли відгреміти,
ще зовсім мало літ пройшло і зим,
з пори як з кличем " в землю молодим",
страшна чума носилася по світу..

І забирала..Вже й не полічити,
усіх отих кого вона взяла,-
їх забуття імла оповила,
в чужі грунти вони лягли спочити..

Хоч на дев'яте рупор горлопанить,
а хто б оце згадав їх будним днем?-
Лише в саду увічненим вогнем,
палахкотять сумуючи тюльпани...