СКЕРЦО

Замок навісний заржавілий на серці,
цієї весни буяюче скерцо,
не радує навіть, не кличе летіти..
Відквітнула заміть, зів'янулі квіти.

Ті марева вишень у сукнях весільних,
цей вечір і тиша..Пекучою сіллю
засипані рани, - то лиш антисептик..
В полоні омани закінчений скептик

я ставлю під сумнів можливість спокути,
мов перший із гунів в кайдани закутий
я хочу свободи, до стогону, жаху,
коня під собою, а там хоч на плаху..

О весно чарівна, даруй мені волю
триматися рівно, плювати на долю..
Поглянь на ці ночі, печалі й натхненя,
утомлені очі, забуті наймення,

ці ранки - шамани племен півзабутих,
серпанки й тумани мов їх атрибути,
Під сонця тамтами, у всесвіту ритмі,
крокуючі з нами заїзджені рифми..

Нічого не марно, я вірю, я знаю,
замок той примарний візьму розламаю,
злечу наче птаха.. І денно, і нічно,
чекай мене, плахо, - я житиму вічно!