Дивний сон
І знову бачу дивний сон – я, неначе птах
Лечу, а наді мною Чумацький шлях.
І світить він, мов зоряна дорога,
Шлях вказує до Отчого порогу.
Гляну вправо – шумить синє море,
Гляну вліво – золоте поле,
Гляну вниз – густий темний ліс,
У якому так багато і горя, і сліз.
І ходять усі голі і понурі.
Усе стоїть верх дном,
Як після бурі.
А деякі заснули, зморені сном.
І враз, все задвигтіло, задрижало,
Тяжко земля зітхнула.
І сонця в небі враз не стало,
І темрява усіх і все ковтнула.
І місяць спав, і зорі згасли,
А хрест вогняний в небі став.
І всі перед Христом воскресли,
І став Господь суд правий творить.
Тому наліво, тому направо,
Тому у Царствії не жить, а тому жить.
Тому безчестя, тому рай і вічна слава.
І все кудись пливло, і все летіло,
І враз мене не стало, мого тіла.
І стала, як пушинка я, легенька,
І, як пилинка, стала я маленька.
А вітерець гойдав і колихав,
І шепотів: „Засни, засни, засни”.
Тихесенько навіював
Мені чудові загадкові сни.
І бачу я щасливий вільний край,
Де ані горя, ані сліз нема впомині,
Де всюди все цвіте. Усюди рай.
І ліку дням нема. Одне лиш „нині”.
Усе цвіло, усе буяло, неначе й сонце не зійшло,
А всюди світло, затишно і добре стало.
Там завжди все цвіте, буяє,
Там зим ніколи не буває.
Усі такі веселі і щасливі,
Всі молоді, завзяті і вродливі.
Старих не бачила там я.
Усі живуть, як дружная сім’я.
І кожен наш буденний день у них за свято.
І так на серці мені сумно стало:
Чом на землі ми не такі?
Чого в житті нам не хватало?
Чом стали, майже всі, бридкі?
І я проснулась, сон минув,
У синім небі місяць канув,
Вечірні зорі догорали,
Чекаючи Любові, Її Слави.
По волі сонце піднялось і засіяло,
І все на своє місце знову стало:
І підлість, і пиха, і зрада –
І я більше цьому життю вже не рада.
Отакий то сон приснився мені
Темної ночі, опівночі.
Була я у раю уві сні,
До якого наяву я хочу.
Спрагну не у сні, а наяву
У чарівний край.
Хочу бачити Любові Славу
І одвічний Божий рай.
А хто хоче докладніше і більше
Про рай подробиці знати,
Тому раджу з Біблії вірші,
Всі, без винятку, вивчати.
І тоді ти пізнаєш, що таке рай,
А що таке пекло.
Вивчай Біблію і не гай,
Доки ще не смеркло.
Лечу, а наді мною Чумацький шлях.
І світить він, мов зоряна дорога,
Шлях вказує до Отчого порогу.
Гляну вправо – шумить синє море,
Гляну вліво – золоте поле,
Гляну вниз – густий темний ліс,
У якому так багато і горя, і сліз.
І ходять усі голі і понурі.
Усе стоїть верх дном,
Як після бурі.
А деякі заснули, зморені сном.
І враз, все задвигтіло, задрижало,
Тяжко земля зітхнула.
І сонця в небі враз не стало,
І темрява усіх і все ковтнула.
І місяць спав, і зорі згасли,
А хрест вогняний в небі став.
І всі перед Христом воскресли,
І став Господь суд правий творить.
Тому наліво, тому направо,
Тому у Царствії не жить, а тому жить.
Тому безчестя, тому рай і вічна слава.
І все кудись пливло, і все летіло,
І враз мене не стало, мого тіла.
І стала, як пушинка я, легенька,
І, як пилинка, стала я маленька.
А вітерець гойдав і колихав,
І шепотів: „Засни, засни, засни”.
Тихесенько навіював
Мені чудові загадкові сни.
І бачу я щасливий вільний край,
Де ані горя, ані сліз нема впомині,
Де всюди все цвіте. Усюди рай.
І ліку дням нема. Одне лиш „нині”.
Усе цвіло, усе буяло, неначе й сонце не зійшло,
А всюди світло, затишно і добре стало.
Там завжди все цвіте, буяє,
Там зим ніколи не буває.
Усі такі веселі і щасливі,
Всі молоді, завзяті і вродливі.
Старих не бачила там я.
Усі живуть, як дружная сім’я.
І кожен наш буденний день у них за свято.
І так на серці мені сумно стало:
Чом на землі ми не такі?
Чого в житті нам не хватало?
Чом стали, майже всі, бридкі?
І я проснулась, сон минув,
У синім небі місяць канув,
Вечірні зорі догорали,
Чекаючи Любові, Її Слави.
По волі сонце піднялось і засіяло,
І все на своє місце знову стало:
І підлість, і пиха, і зрада –
І я більше цьому життю вже не рада.
Отакий то сон приснився мені
Темної ночі, опівночі.
Була я у раю уві сні,
До якого наяву я хочу.
Спрагну не у сні, а наяву
У чарівний край.
Хочу бачити Любові Славу
І одвічний Божий рай.
А хто хоче докладніше і більше
Про рай подробиці знати,
Тому раджу з Біблії вірші,
Всі, без винятку, вивчати.
І тоді ти пізнаєш, що таке рай,
А що таке пекло.
Вивчай Біблію і не гай,
Доки ще не смеркло.
