У очах твоїх темний, одвічний сум
Аудиозапись
У очах твоїх темний, одвічний сум,
У словах – веселий та зичний глум.
Кров твоя складається з алкоголю –
То анестезія від зради й болю.
Обірвеш телефон мій о третій ранку:
«Я вже дві години стою на ґанку.
Я – мов та примара серед живих.
Просто стало зимно без рук твоїх.»
Розумію. Як же не розуміти?
Нависають зорі, мов дикі квіти:
Ті, що рвеш у лузі і назв не знаєш.
Я тобі привозив їх. Пам’ятаєш?
Пам’ятаєш першу нічну розмову?
Як писали спільний роман по слову?
І як спокій перших кохання звісток
Цвів у серці – сонячний, мов любисток.
Ти говориш: «Як ми все розгубили?
Де було багаття – тепер могили –
Лиш граніт із нашими іменами.
Що безглузда доля вчинила з нами?!?»
Я сміюся. Долі на нас начхати!
Ти доросла дівчинка – маєш знати.
Як би ти не нила, очевидним то є:
Що стосунки, мила, вбивають двоє.
Тож не варто плакати й голосити,
Язики об лайку гучну гострити.
Почуття скажено гризуть собакою,
А я краще щиро тобі подякую.
За натхнення, що дарувало крила,
І що ти, як вміла, мене любила.
За твої обійми та поцілунки,
Що впустила в душу – аж за лаштунки.
За мандрівку в гори, кав’ярню, Львів,
За казкове щастя, що краще снів.
За сумний, красивий наш епілог,
За той шлях короткий, що йшли удвох.
