Не припиняй
Третю годину поспіль дощ не вщухає,
Перевіряють краплі на міцність крівлю.
Це бог кохання ввічливо натякає,
Щоб я лишився знову тут на ночівлю.
Щоби, здолавши сон, та забувши втому,
Вигадали спекотну пустелю без дощів.
Душу твою тримаючи невагому
В тілі, що вимагає солодких пестощів.
Смертним дарує доля вряди-годи
Пристрасть, що неможливо наворожити.
Звідки у неба стільки взялось води,
Щоби ввесь світ на море перетворити?
Зиркають зорі пихато крізь морок хмар,
Ніби ув’язнені через іржаві ґрати.
В жодному разі! Чуєш!?! Не припиняй!
Не припиняй ніколи мене кохати.
