Вона говорить
«Як набридне страждати, - говорить вона, -приходь.
Знаєш, мовляв, всі інші – лиш пішаки.
Полікуємо душу та нагодуємо плоть,
А як захочеш – можем і навпаки.
Тільки лиши десь колишніх стосунків хлам.
Ну там спали, чи до мотлоху кинь у льох.
Справа не в ревнощах, – каже, – ти знаєш сам.
Просто набридло займатися цим утрьох.
Від стріл Амура не має ніхто порятунку,
Та лише бовдур не гоїтиме, а розчеше це.
Бо результат передбачений, як розлад шлунку
Після того біляша на вокзалі натщесерце.»
Певно, колись правоту мудрих слів цих визнаю.
Добре, що я кохати її не мушу.
Всі запитання знімаються із білизною.
Пустити у ліжко– не значить пустити у душу.
