Вона говорить

«Як набридне страждати, - говорить вона, -приходь.

Знаєш, мовляв, всі інші – лиш пішаки.

Полікуємо душу та нагодуємо плоть,

А як захочеш – можем і навпаки.

 

Тільки лиши десь колишніх стосунків хлам.

Ну там спали, чи до мотлоху кинь у льох.

Справа не в ревнощах, – каже, – ти знаєш сам.

Просто набридло займатися цим утрьох.

 

Від стріл Амура не має ніхто порятунку,

Та лише бовдур не гоїтиме, а розчеше це.

Бо результат передбачений, як розлад шлунку

Після того біляша на вокзалі натщесерце.»

 

Певно, колись правоту мудрих слів цих визнаю.

Добре, що я кохати її не мушу.

Всі запитання знімаються із білизною.

Пустити у ліжко– не значить пустити у душу.