Нiчна елегiя - укр.

Ах, все велике, все земне – з наказу долі.

Мірошник неба меле час у вітряку…

Сорокова доба задушливої волі,

Самотність, смуток, а любов – десь в закутку.

 

Щось мерехтить крізь темні штори на віконці,

Свята лампада чи смиренна свічка там?

Сувора тиша… не зійде у домі сонце…

Та крила зламані: птах в небо не зліта.

 

Селена з подивом заходила тихенько

Туди, де в темряві ховаючись, тремтить,

То як дівчисько, то як матінка старенька,

Беззвучно плаче спогад-пам'ять кожну мить.

 

Минає ніч, а смуток серця не лишає,

На скатертині в білій чашці стигне чай.

Лише струмує сум до зошиту віршами –

Немає радості світліше, ніж печаль…