Літній дощ

Слухаю мелодію дощу,

Вітру шум, шалених гроз розриви.

Згадую дитинство: верба сива,

Зламана, та все ж стоїть, красива,

У води, де руки полощу.

Біля річки – очерет, аїр.

В кожній краплі, що згори лунає,

Почуття і думки відчуваю,

Може бути, линуть з небокраю –

Їх малює дощика пунктир.

Підспіваю музиці дощу,

І місток веселка перекине

До душі, що знов додому плине,

Відведе туди, де край єдиний.

Світлу мрію я не відпущу!

Літній дощ відроджує мости

До добра, що в серці є чимало,

Дуже тісно у міських кварталах,

Тих, де жалю почуття дрімало,

Так, що не впізнати, не знайти.

Для любові підберу слова,

Повернувшись, як співуча птиця,

В Псковщину, де пушкінська криниця.

...Вірю я, Росії ще згодиться

«Стенькина шалена голова»

Отзывы

я звернусь до Вашого дощу із проханням - заспівати разом. душу птахом в небо відпущу, як тепер мою незграбну фразу.))

Від щирого серця дякую Вам, Василь, за зворушливий відгук-експромт! Рада, що вірш не залишив Вас байдужим. З повагою - Фріда

Красиво!!!

Щиро дякую, Олена!