Весняні сни. Моє, рідне...
Сивий терен – очі з поволокою,
І шипшина, і сердитий глід…
По Крутенькій, балкою широкою
Десь побіг мого дитинства слід.
Пирії цупкі і нашорошені,
Подорожник, ряст і сон-трава
Спогадами солодко-хорошими
Залишились в пам’яті й словах.
І живу давно уже у місті я,
Та признаюсь: кожної весни
Проліски блакитними намистами
В березні навідуються в сни.
А у квітні – терен понад Терсою,
Кругляк і лелечий унісон…
Іншої не може бути версії:
Серце – там, звідкіль приходить сон.
18.04.2019
