СОНЕТ

Не сонети Петрарки Лаурі -
плач життя, що змарноване десь -
ці симфонії ранків похмурі
і свинцева палітра небес.

Що ж тепер залишилось? - Достоту,
лиш вбивати в самому собі
ту печальну і дивну істоту
що відраду шука у журбі.

Чи майбутньому зможу я дати
щось нарешті своє і нове?
Щось не мертве, а дійсно живе?

До останнього часу розплати
коли врешті забувши про втрати
в тиху гавань мій бриг відпливе.












​