Боровся, - жив!

Він залишивсь один на один з думкою,
З ваганнями та біллю у душі.
Йому так важко проживать весело й дзвонко тут
Ладен на все заради спогадів та мрій.

Велике місто лиш збиває з пантелику
Усі ці люди з осудом в очах
Інакше кажучи, так хочеться стать раз безликим
І вовком лиш бродити по ночах.

Всесвітні очі дивляться усюди
Що робить він і як хотів вчинить.
Неначе звірі, з осторогою йдуть люди
Від них,він зрозумів, лиш щастя боронить.

І хоч не раз спіткався, падав у пісок
Проблеми назрівали, ходив поруч і смуток
Та підіймався він і три, і два, й разок
Продовжував свій хід уже не скутий.

Продовжував іти назустріч собі
До своїх цілей, бажаних висот.
І не тікаючи з хвилястої дороги
Боровся, - жив! , і далі йшов.