Не бачу снів, не чую долю......

Не бачу снів, не чую долю,
Чужак серед буденних днів,
Неначе вже на краю стою
Поміж своїх розірваних синів!

Пітьма навколішках мене благає
Змиритись і покинути свій дім,
У мене й так його немає, 
Як і не буде інших слів.

Однаке дерево росте навпроти,
З його корінь лунає спів.
Чужих, своіх і одиноких,
І всіх, хто плескає свій гнів

Вже до своєї кличе плоті
Та обіцяє, що завжди
І хліб, і сіль у тебе в роті -
Насичує сумні думки.

А коли вже і ти змирився,
Не в силах стримати жалю,
На ніжний спів таки повівся
І відпустив свою жагу,

Як з недр виповзе огидно
Чудовисько, що віє жах,
Очей його гнилих не видно
Та досить сутності, що зірве дах.

Воно засмоктує тебе безжально,
Воно з'їдає все твоє нутро,
Неначе з книг тих аморальних
Воно покаже хто є хто!

Змирись! Ти вже у моїй владі -
Прогримає - і серце завмерло,
І ти покликаєш востаннє матір,
Нема вже болі, все одно....