СИМФОНІЯ НІЧНОГО МІСТА І НАТХНЕННЯ

Холодна тиша в склепах цих кімнат,
де темрява речам надасть аморфність
як згасне світло... Відшукати морфій
своїх натхнень, ідеш на променад

цим містом, що нагадує ялинку
і Новий рік, блимтінням ліхтарів,
вогнями фар і вивісок вгорі,
в надії раптом виткать павутинку

тоненьку вірша, з спогадів і мрій,
із давнього, далекого, щемкого...
Співцю гаїв, із видива нічного
мурашника цього, добуть зумій 

якусь, ще не написану сонату,
до тебе, та і після, бо лиш ти
свої печалі зможеш донести,
немов канатоходець по канату,

хитаючись у пошуках руки...
Хай кров шалено скронями пульсує,
влови думки, що кулями трасують,
навиліт пробиваючи роки

у пам'яті, що марно алкоголем,
ти намагався вбити до кінця...
Так пий же ніч, нейронами лиця,
що мокрим обдуваються Еолом...

Відчуй, влови! Ти мент лише живеш!
Його також прожить потрібно вміти...
Твої натхнення зіткані із миті... -
і миті із натхнень, напевно, теж...