ТРОЯНДА ВІТРІВ

Ти не питай де щастя заблукало,
його давно не кличу, не зову...
Моє життя  - перони і вокзали,
і вірші ці, якими я живу...

Круті стежки на цій земній юдолі,
природа крутить свій одвічний млин...
Й навряд колись зійдуться наші долі.
на перехресті, хоч на п'ять хвилин...

Спочила осінь краплею зажури,
десь між рядків закреслених поез.
І плюмбум хмар важезних і похмурих,
стікає в світ з низесеньких небес...

Ніщо цей сум тепер не розфарбує,
в рожеву фарбу мрії і теплоти.
І перша крига вже мости будує,
на тих річках, що вбрід не перейти... 

Тремчу, як лист, від лютого Норд -Осту.
Вітрів трояндо, в чім моя вина?...
Твої шипи - твої кинжали - гострі...
Моя ж душа, нажаль, не кам'яна...

Ти не питай, де щастя заблукало,
в якій воно чарівній далині...
Моє життя - перони і вокзали,
де лиш вітри лютують крижані...