Вода

Вода , навколо лиш вода,
і ніби світло в висоті живе надія.
По сходах й прямо в небеса,
туди де серденько тобою не боліє...
Цей сірий камінь- знає все й про всіх,
він вмить думки твої читає.
І лише, все це , викликає сміх,
а потім знову серце десь блукає...
Сумні вірші , сумні рядки будення,
вже промочивсь папір від сліз...
Страждання - істенне натхнення,
це - як трофей, що в гору ти підніс.
Ти любиш ласку , любиш до нестями,
та загубилася я десь у снах...
Іди тепер, гукай до тата й мами,
бо душу твою стиснуло неначе у тісках....
Забудь, прости кричу я до нестями,
за все що я сказала чи зробила....
І лиш вода, що протікає днями,
любов свою застереже, щоб та не замерзала...