Драмка Столична
Дія 1. Село. Ганок біля хати
Батько. Галю!Галю, кидай корів, біжи сюди!
Мати. Що сталось? Одне з двох: або наша Льоха впоросилась, або тобі немає чим зайнятись!
Батько. Ти що під старість років взагалі глузд втратила? Та ні! Наша …
Мати. Що, коза втекла? Ну казала ж, їй-Богу, що втече! Старий ти пень! Попереджала тебе!
Батько. Та ні, наша доня …
Мати. Боже, Боже! (хреститься) Невже вагітна? Та як так може бути? Та лише пів року як з отим Іваном познайомилась, я вже … От негідниця! Зараз я їй!
Батько. Стара, стули пельку! Наша доня поступила!
Мати. Оце таки-так … (падає на стільчик) Наша маленька? Ціплятко наше вже виросло?
Заходить Христя.
Христя. Ти що ревеш? Що сталось? Коза втекла? Ну я ж тобі, тату, казала, що прив’язувати треба.
Батько. І ти туди ж, бісівське отроддя! Та ні! Лист прийшов до нас.
Христя. Майже від баби Нюри. Ви, тату, їй не вірте, їй грошей вистачає: вона самогон жене і мужикам у селі продає. Я вже чула за ту самогонку стільки!
Батько. І баба Нюра без нас нормально живе. Що ж ви мене дослухати не можете? Поступила ти, доню. Їхати мусиш вчитись.
Мати (бідкається). Як же вона все хазяйство кине? Там ні корівку не подоїть, ні свинятко не прогодує …
Христя. Мамо, які свині? Я ж поступила! У саму столицю! Треба піти дівчатам розказати (збирається виходити).
Заходить Іван.
Іван. Куди це ти, Христе, зібралась на вечір? Чи до мене, чи …
Христя. До дівчат! Я ж поступила до університету в саму столицю! Я ж…
Іван. А я ж?
Христя. А ти … а я… я приїжджатиму до тебе.
Батько і мати виходять.
Христя. Іванку, зоренько моя ясна, ти ж для мене най-найрідніший, най-найкоханіший (пригортається до нього).
Іван. І я тебе кохаю, Христю. Дуже сильно. Але чи вірна ти мені будеш?
Христя. Вірна, коханий,вірна буду (цілує). Та час вже. Збиратись треба. Завтра в дорогу.
Виходять.
Дія 2. Вокзал
Батько. Вчися, доню, та так, щоб не соромно за тебе було.
Мати. Я тобі ось тут їсти трохи спакувала на перший час (протягує сумку з їжею). Ти, головне, їж, доню! А то змориш себе цим навчанням.
Христя (дивлячись на сумку). Я з тобою, мамо, точно з голоду не пропаду. Тільки воно, той, не годиться…
Мати. Що це значить «не годиться»?! Я тобі курочку зарізала, картопельки накопала, сметанки свіженької поклала, молочка домашнього, котлеток гаряченьких, як ти любиш. А їй воно «не годиться»! Ще не поїхала нікуди, а вже від свого цурається! Оце виростила на свою голову!
Христя. Ба, та я не про це. Просто столичні дівчата притримуються дієт.
Мати. Чого? Дієт?
Христя. Еге, це коли нічого не їж – і худнеш.
Мати. Та ж ти в мене, як скіпочка, худенька, маленька. Тобі, хіба, в кості і зуби худнути, та й то …
Батько. Та що ти розумієш, стара, у житті столичному? Сама з глуші і дівча тут згубити хочеш?
Прибуває потяг.
Христя. Так розійшлись з Іваном вчора швидко, а попрощатись нормально так і не вдалось. Шкода! Та нічого, я йому листа надішлю з самого Києва!
Батько. Та що ж ми стоїмо? Поїзд рушить скоро.
Мати (плачучи). Кидаєш нас, дитятко, одних, як зозуляток.
Христя. Мамо, я ж не на завжди їду! Пішли ж скоріш, запізнимось!
Вибігають з сумками за куліси.
Дія 3. Гуртожиток
Каріна і Аліна бігають по всій кімнаті, шукають свою косметику. Каріна спотикається через миску для прання білизни.
Каріна. Аліна, вбери свою миску нарешті! Клади свої речі на місця!
Аліна. На себе подивись! Твої речі сохнуть вже другий день: заважають ходити по кімнаті.
Каріна. Де моя туш? Ти знову її брала?
Аліна. Я тебе питала, просто спати треба менше. Ти мені махнула головою і відвернулась до стіни.
Заходить Христя.
Каріна. Оце поворот!
Аліна. Поросятко, хлів по сусідству. Ти куди?
Христя. Взагалі-то, я – ваша сусідка і житиму з вами.
Аліна і Каріна. Що?
Христя. Що чули. (Підтягує сумки) Де тут моя поличка?
Аліна. Ось там (вказує в кут кімнати).
Христя. Я твоє місце не займатиму. Хоча, твоє місце в будці.
Аліна. Що? (Кидається на Христю, Каріна її затримує)
Каріна. Заспокойся! Залиш її! Скоро сама втече.
Аліна. Село неотесане.
Христя. На себе подивись! (Плює в її сторону)
Каріна (дивлячись в дзеркало). Все, аліно, давай скоріше, запізнимось на дискотеку, нас Альберт і Дмитро чекають.
Голос хлопців. Дівчата, ми зараз питимемо без вас!
Аліна. Біжимо! (Хапає Каріну) Йдемо! Ця селючка мені псує настрій!
Аліна і Каріна виходять з кімнати.
Христя. Стерви! От сусідки! Нічого-нічого, все-одно я вчитимусь… Все-одно житиму тут! Як там мій коханий? Як мам з татом? (шукає в сумці листочок і ручку. Сідає за стіл і пише листа) Коханий, я сумую. Ти знаєш, виявляється, тяжко жити самій, розуміючи, що ніякої підтримки немає. Але це ненадовго. Я скоро приїду, правда. Тільки дочекайся мене!..
Христя розкладає з сумок речі. З коридору до кімнати чути сміх. Двері відчиняє Альберт, пропускає вперед Аліну і Каріну.
Альберт (напідпитку). Дами, заходьте! Обережніше, обережніше; тут двері.
Аліна. Альбертику, все добре, я майже твереза. А –ха –ха-ха! Дивіться, ця … ця … вона тут ще … А –ха-ха-ха … (Оглядає Христю) Що за вигляд, одяг, очі … А –ха-ха-ха..
Дмитро. Облиш її.
Каріна. Справді, що ти до неї вчепилась?
Аліна. Нічого, просто сміттєвий бак мені здається симпатичнішим цієї замарашки.
Альберт. Аліно!.. (До Христі) Давайте знайомитись! Мене звати Альберт. А Вас?
Христя. Христя.
Дмитро. Яке цікаве ім’я. Ви, певно, не звідси.
Аліна. Звісно, її, певно, вовки виховували. Бачиш, яка дика? (Сміється)
Каріна (сідаючи в крісло, до Христі). Ти ще тут не призвичаїлась? Зробити тобі екскурсію? Ось тут кімната, не для таких невдах, як ти. Ось це – хлопці. Дивись, дивись, запам’ятовуй, бо більше тобі на них навіть дивитись не можна буде. Ось там таргани, там ти і спатимеш.
Дмитро. Каріно, ти знову за своє?
Альберт. А що? Нехай. Дівчина тут новенька, хай призвичаюється. Хочеш, ми зараз посвятимо тебе в першокурсники?
Христя. Мені здається, що не хочу. Бачу, їх посвятили – і все – контузило. А хто мене, з контузією, в жінки візьме?
Дмитро. Хочеш, я буду твоїм чоловіком?
Всі, окрім Христі, сміються
Христя (розлючена). Ну, посвячуйте! Чого чекаєте?
Аліна підривається з ліжка, дістає з-за нього пляшку горілки і протягує її Христі
Аліна. Ось це ти маєш випити сама. Хоч половину. Інакше навіть студентом себе не рахуй, життя даремно прожила.
Хлопці сідають в крісло до Каріни
Дмитро. Хочу на цю комедію подивитись.
Альберт. Я певний, що не треба цього робити. Ти ще маленька, дурненька.
Христя. Я – маленька, дурненька?! Та знаєте що?! Дивіться!
Христя хватає з рук Аліни пляшку і випиває залпом пів пляшки. Всі починають сміятися. Христя дивиться на всіх, глузуючи, починає танцювати, сміятись.
Христя. А знаєте що? Та ви всі мені схожі на козу … В нас тато її не прив’язує, то вона, дурна, втікає. Думає, що подалі від хати вона з кози в принцесу обернеться. (Сміється) Ні… Не стає … Ось і ви такі наївні, втекли, а як були … гик … так і залишились …
Христя непритомніє. Світло гасне
Дія 4. Парк
Христя сидить на лавиці і читає листа від матері
«Доцю, загнала тобі поїздом їсти, ти лише не забудь забрати, бо схуднеш мені, а й так, як скіпочка. Як тобі університет? Подобається? Мабуть, з тих книжок і не вилізаєш? А у мене для тебе новина: Іван твій переїхав у столицю. Майже, сюрприз тобі хотів зробити. Тебе вже майже 3 місяці немає. Ми з татом скучили. Ти хоч на Новий рік до нас приїдь або ж листівочку пришли. Уявляєш, твій батько, пень старий, не доглянув кози. Вона втекла до сусідів, а ті ремонт робили. І тепер, замість нашої білої Маньки, якась фіолетова Мілка!Так що я все про нас та про нас. Пиши, доню! Чекаємо».
Христя. Отже, Іван тут … Приїхав … А я не знала. Мабуть, і справді хотів приємне зробити. Давно вже не писав мені. Боявся, що розкрию його таємницю (Встає з лавиці. Зупиняється, оглядає себе) Та в чому ж мені піти його зустріти? Вже ніби й столична, а ще не до ладу вдягнена.
Виходить Альберт. Приглядаючись, підходить до Христі
Альберт. О, давні знайомі! Як справи? Чого стоїш, мов вкопана?
Христя (розізлившись). Чого тобі треба?
Альберт. Мені? У мене є все, навіть більше, ніж ти уявляєш.
Христя. І що ж оце все?
Альберт. Гроші, бізнес, машина, дівчата.
Христя. То і йди до своїх дівчат! Чого ти до мене знову вчепився? Я пам’ятаю: маленька, дурненька. Йди собі, куди йшов.
Альберт. А, може, я саме до тебе і йшов?
Христя. Брехати ти не вмієш.
Альберт. Чому? Я й не збирався. Та що ти сумна така? Хочеш, я тебе розвеселю? Ось, до прикладу, можу анекдот розказати або затанцювати.
Христя хоче йти, Альберт перегороджує їй шлях. Вона його штовхає. Альберт падає на землю, Христя схоплюється, підбігає до нього, намагається усадовити на лавицю.
Христя. Боляче? Вибач. Чого під ноги ліз?
Альберт. А в вашому селі всі такі сильні?
Христя. Я вже столична .
Альберт. Так, так, вибач. Я так і не зрозумів, чому ти тут сама? Так і не розмовляєш з Аліною і Каріною?
Христя. Ні. Каріну мені трохи шкода, але не говорю з обома.
Альберт. Чому шкода? Сумніваюсь, що таку, як Каріна, шкодувати треба.
Христя. Треба. Пам’ятаєш, тоді, після того, як ви познущались з мене? Після посвяти.
Альберт. Познущались?
Христя. Я не про це. Це ж Каріна з кимсь мене до ліжка дотягнула.
Альберт (вбік). З кимсь …
Христя. Вона ж намагається не сваритись зі мною, коли Аліни немає. Коли немає тої стерви! (Затихає) Вибач, вибач, будь ласка. Я не хотіла …
Альберт. Ти про що?
Христя. Вона ж казала, що ви разом.
Альберт. Ми? З нею?
Христя. Так…
Альберт сміється.
Альберт. В неї розбурхалась фантазія. Не зважай. Так чому ти тут? Тобі щось треба?
Христя. Ти мені нічим не допоможеш.
Альберт. Як я тобі можу допомогти або не допомогти, якщо я навіть не знаю, що тобі треба.
Христя. Вдягтись.
Альберт. А ти що, гола? Чому ж тоді я в очі тобі дивлюсь, а не …
Христя. Ти не зрозумів … Не так … Мені треба вдягтись, як …
Альберт. Як столичній? Ти на цьому зациклена. Тобі не здається?
Христя. Що у цьому поганого?
Альберт. А що у цьому хорошого? Згадуються слова розумної людини, що дівчата, як ті дурні кози, втікаючи від реальності, думають, що з кози принцесою обернуться. Наївні!
Христя. До мене наречений приїхав, а я залишилась такою, як і була. Мені треба бути кращою, змінитись. (Альберт сміється) Чого ти смієшся? Ну що знову? Знущаєшся?
Альберт. Дивуюся. Ніколи ще не бачив такої, як ти.
Христя. Селючки?
Альберт. Чарівної. Ну добре, збирайся, ходімо.
Христя. Куди?
Альберт. Дивувати твого нареченого.
Альберт хватає під руку Христю. Виходять. Заходить хлопець з дівчиною.
Дівчина. Мені здається, що ти не хочеш зі мною проводити разом час.
Хлопець. Ні, люба.
Дівчина. Тоді йдемо сьогодні в клуб.
Хлопець (здаючись). Йдемо.
Дівчина. А що ти на себе вдягнеш? Я купила собі нове червоне плаття, а тобі треба щось типу краватки купити.
Хлопець. Навіщо?
Дівчина. Ти в своїй глуші зовсім деградував? Ти бачив себе в дзеркало?
Хлопець. Що ти цим хочеш сказати?
Дівчина. Розумієш, ми з тобою ніби Чудовисько і Красуня, і я тебе, можна сказати, підібрала, як побите цуценя на вулиці. Хто б на тебе звернув увагу в такому вигляді? Але можеш не дякувати.
Заходять Альберт і Христя. Вони не бачать обличчя хлопця. Христя вдягнута в інше вбрання.
Альберт. Ну ось! Столична. (Всміхається) Подивись на цього бідного хлопця. Мені його шкода.
Христя. Голос знайомий.
Альберт. Що?
Христя. Та ні, здалось.
Альберт. Повезло твоєму нареченому. (Вбік) Навіть заздрю. (До Христі) До речі, де він?
Христя. Ще не знаю. Як я тобі? (Крутиться перед Альбертом, вказуючи вбрання)
Альберт. Принцеса.
Христя сміється, крутиться. Випадково наштовхується на хлопця. Хлопець обертається до Христі.
Христя (здивувавшись). Іванку?
Іван (заікаючись). Х-христе?
Дівчина. Любий, хто це? Звідки вона тебе знає? Ви працюєте разом?
Христя. Працюємо? Та ми ж клялись …
Іван. Ти клялась …
Дівчина. Я не розумію …
Альберт. Оце той? Оце все заради нього було?
Іван (до Христі). Вибач. (До дівчини) Пішли.
Дівчина. Куди?
Іван (розлючено). В магазин за краваткою.
Іван і дівчина виходять. Христя сідає на лавицю і плаче.
Христя (всхлипуючи). Як я могла вірити, наївна? Маленька, дурненька … Намагалась втекти, змінитись.
Альберт (сідаючи поруч). Христю, Христю. Багато-багато дівчат втікають і намагаються змінитись, але в них так і не виходить цього. А тобі навіть не треба було цього робити: навіщо наївній, але чарівній принцесі ставати козою, яку весь час забуває прив’язати батько? Ех ти, столична.
Гасне світло.
Виходить Христя з Альбертом під ручку.
Христя. Мені все-таки здається, що ти перегинаєш палицю.
Альберт. Ні, не сперечайся зі мною.
Назустріч виходять Іван з дівчиною.
Дівчина (розмовляє по телефону) Ні, ні. Тільки в ресторані. Навіщо тобі готувати самій? Що? (Сміється) Приємне ти йому зробиш, коли виглядатимеш не як опудало.
На задньому плані чути музику з морожениці.
Альберт (до Христі). Хочеш морозива?
Христя (киває) Шоколадного.
Альберт йде за морозивом. Іван підходить до Христі.
Іван. А ти змінилась. Стала така гарна.
Христя. Не боїшся, що твоя дівчина не зрозуміє, чому ти підійшов до іншої?Чи, може, ми працюємо разом?
Іван. Я бачу, і ти не сама. Пам’ятаєш, ми з тобою клялись у вірності.
Христя. Я клялась і виконала тоді свою обіцянку.
Іван. Ти стала така особлива – столична.
Альберт з заднього плану кричить.
Альберт. Христю, я морозива купив. Тобі з яким джемом: ягідним чи шоколадним?
Христя (до Альберта). Біжу! (до Івана) Я не столична, а така, як і була. Я намагалась змінитись. Тільки заради чого? Мені дали зрозуміти, що мені змінюватись не треба, а ось твоя дівчина хай прив’яже тебе посильніше, а то втечеш, дурненький …
Христі йде до Альберта. Дівчина підходить до Івана.
Дівчина. Ти йдеш? Ми спізнюємось до салону.
Всі виходять.
Батько. Галю!Галю, кидай корів, біжи сюди!
Мати. Що сталось? Одне з двох: або наша Льоха впоросилась, або тобі немає чим зайнятись!
Батько. Ти що під старість років взагалі глузд втратила? Та ні! Наша …
Мати. Що, коза втекла? Ну казала ж, їй-Богу, що втече! Старий ти пень! Попереджала тебе!
Батько. Та ні, наша доня …
Мати. Боже, Боже! (хреститься) Невже вагітна? Та як так може бути? Та лише пів року як з отим Іваном познайомилась, я вже … От негідниця! Зараз я їй!
Батько. Стара, стули пельку! Наша доня поступила!
Мати. Оце таки-так … (падає на стільчик) Наша маленька? Ціплятко наше вже виросло?
Заходить Христя.
Христя. Ти що ревеш? Що сталось? Коза втекла? Ну я ж тобі, тату, казала, що прив’язувати треба.
Батько. І ти туди ж, бісівське отроддя! Та ні! Лист прийшов до нас.
Христя. Майже від баби Нюри. Ви, тату, їй не вірте, їй грошей вистачає: вона самогон жене і мужикам у селі продає. Я вже чула за ту самогонку стільки!
Батько. І баба Нюра без нас нормально живе. Що ж ви мене дослухати не можете? Поступила ти, доню. Їхати мусиш вчитись.
Мати (бідкається). Як же вона все хазяйство кине? Там ні корівку не подоїть, ні свинятко не прогодує …
Христя. Мамо, які свині? Я ж поступила! У саму столицю! Треба піти дівчатам розказати (збирається виходити).
Заходить Іван.
Іван. Куди це ти, Христе, зібралась на вечір? Чи до мене, чи …
Христя. До дівчат! Я ж поступила до університету в саму столицю! Я ж…
Іван. А я ж?
Христя. А ти … а я… я приїжджатиму до тебе.
Батько і мати виходять.
Христя. Іванку, зоренько моя ясна, ти ж для мене най-найрідніший, най-найкоханіший (пригортається до нього).
Іван. І я тебе кохаю, Христю. Дуже сильно. Але чи вірна ти мені будеш?
Христя. Вірна, коханий,вірна буду (цілує). Та час вже. Збиратись треба. Завтра в дорогу.
Виходять.
Дія 2. Вокзал
Батько. Вчися, доню, та так, щоб не соромно за тебе було.
Мати. Я тобі ось тут їсти трохи спакувала на перший час (протягує сумку з їжею). Ти, головне, їж, доню! А то змориш себе цим навчанням.
Христя (дивлячись на сумку). Я з тобою, мамо, точно з голоду не пропаду. Тільки воно, той, не годиться…
Мати. Що це значить «не годиться»?! Я тобі курочку зарізала, картопельки накопала, сметанки свіженької поклала, молочка домашнього, котлеток гаряченьких, як ти любиш. А їй воно «не годиться»! Ще не поїхала нікуди, а вже від свого цурається! Оце виростила на свою голову!
Христя. Ба, та я не про це. Просто столичні дівчата притримуються дієт.
Мати. Чого? Дієт?
Христя. Еге, це коли нічого не їж – і худнеш.
Мати. Та ж ти в мене, як скіпочка, худенька, маленька. Тобі, хіба, в кості і зуби худнути, та й то …
Батько. Та що ти розумієш, стара, у житті столичному? Сама з глуші і дівча тут згубити хочеш?
Прибуває потяг.
Христя. Так розійшлись з Іваном вчора швидко, а попрощатись нормально так і не вдалось. Шкода! Та нічого, я йому листа надішлю з самого Києва!
Батько. Та що ж ми стоїмо? Поїзд рушить скоро.
Мати (плачучи). Кидаєш нас, дитятко, одних, як зозуляток.
Христя. Мамо, я ж не на завжди їду! Пішли ж скоріш, запізнимось!
Вибігають з сумками за куліси.
Дія 3. Гуртожиток
Каріна і Аліна бігають по всій кімнаті, шукають свою косметику. Каріна спотикається через миску для прання білизни.
Каріна. Аліна, вбери свою миску нарешті! Клади свої речі на місця!
Аліна. На себе подивись! Твої речі сохнуть вже другий день: заважають ходити по кімнаті.
Каріна. Де моя туш? Ти знову її брала?
Аліна. Я тебе питала, просто спати треба менше. Ти мені махнула головою і відвернулась до стіни.
Заходить Христя.
Каріна. Оце поворот!
Аліна. Поросятко, хлів по сусідству. Ти куди?
Христя. Взагалі-то, я – ваша сусідка і житиму з вами.
Аліна і Каріна. Що?
Христя. Що чули. (Підтягує сумки) Де тут моя поличка?
Аліна. Ось там (вказує в кут кімнати).
Христя. Я твоє місце не займатиму. Хоча, твоє місце в будці.
Аліна. Що? (Кидається на Христю, Каріна її затримує)
Каріна. Заспокойся! Залиш її! Скоро сама втече.
Аліна. Село неотесане.
Христя. На себе подивись! (Плює в її сторону)
Каріна (дивлячись в дзеркало). Все, аліно, давай скоріше, запізнимось на дискотеку, нас Альберт і Дмитро чекають.
Голос хлопців. Дівчата, ми зараз питимемо без вас!
Аліна. Біжимо! (Хапає Каріну) Йдемо! Ця селючка мені псує настрій!
Аліна і Каріна виходять з кімнати.
Христя. Стерви! От сусідки! Нічого-нічого, все-одно я вчитимусь… Все-одно житиму тут! Як там мій коханий? Як мам з татом? (шукає в сумці листочок і ручку. Сідає за стіл і пише листа) Коханий, я сумую. Ти знаєш, виявляється, тяжко жити самій, розуміючи, що ніякої підтримки немає. Але це ненадовго. Я скоро приїду, правда. Тільки дочекайся мене!..
Христя розкладає з сумок речі. З коридору до кімнати чути сміх. Двері відчиняє Альберт, пропускає вперед Аліну і Каріну.
Альберт (напідпитку). Дами, заходьте! Обережніше, обережніше; тут двері.
Аліна. Альбертику, все добре, я майже твереза. А –ха –ха-ха! Дивіться, ця … ця … вона тут ще … А –ха-ха-ха … (Оглядає Христю) Що за вигляд, одяг, очі … А –ха-ха-ха..
Дмитро. Облиш її.
Каріна. Справді, що ти до неї вчепилась?
Аліна. Нічого, просто сміттєвий бак мені здається симпатичнішим цієї замарашки.
Альберт. Аліно!.. (До Христі) Давайте знайомитись! Мене звати Альберт. А Вас?
Христя. Христя.
Дмитро. Яке цікаве ім’я. Ви, певно, не звідси.
Аліна. Звісно, її, певно, вовки виховували. Бачиш, яка дика? (Сміється)
Каріна (сідаючи в крісло, до Христі). Ти ще тут не призвичаїлась? Зробити тобі екскурсію? Ось тут кімната, не для таких невдах, як ти. Ось це – хлопці. Дивись, дивись, запам’ятовуй, бо більше тобі на них навіть дивитись не можна буде. Ось там таргани, там ти і спатимеш.
Дмитро. Каріно, ти знову за своє?
Альберт. А що? Нехай. Дівчина тут новенька, хай призвичаюється. Хочеш, ми зараз посвятимо тебе в першокурсники?
Христя. Мені здається, що не хочу. Бачу, їх посвятили – і все – контузило. А хто мене, з контузією, в жінки візьме?
Дмитро. Хочеш, я буду твоїм чоловіком?
Всі, окрім Христі, сміються
Христя (розлючена). Ну, посвячуйте! Чого чекаєте?
Аліна підривається з ліжка, дістає з-за нього пляшку горілки і протягує її Христі
Аліна. Ось це ти маєш випити сама. Хоч половину. Інакше навіть студентом себе не рахуй, життя даремно прожила.
Хлопці сідають в крісло до Каріни
Дмитро. Хочу на цю комедію подивитись.
Альберт. Я певний, що не треба цього робити. Ти ще маленька, дурненька.
Христя. Я – маленька, дурненька?! Та знаєте що?! Дивіться!
Христя хватає з рук Аліни пляшку і випиває залпом пів пляшки. Всі починають сміятися. Христя дивиться на всіх, глузуючи, починає танцювати, сміятись.
Христя. А знаєте що? Та ви всі мені схожі на козу … В нас тато її не прив’язує, то вона, дурна, втікає. Думає, що подалі від хати вона з кози в принцесу обернеться. (Сміється) Ні… Не стає … Ось і ви такі наївні, втекли, а як були … гик … так і залишились …
Христя непритомніє. Світло гасне
Дія 4. Парк
Христя сидить на лавиці і читає листа від матері
«Доцю, загнала тобі поїздом їсти, ти лише не забудь забрати, бо схуднеш мені, а й так, як скіпочка. Як тобі університет? Подобається? Мабуть, з тих книжок і не вилізаєш? А у мене для тебе новина: Іван твій переїхав у столицю. Майже, сюрприз тобі хотів зробити. Тебе вже майже 3 місяці немає. Ми з татом скучили. Ти хоч на Новий рік до нас приїдь або ж листівочку пришли. Уявляєш, твій батько, пень старий, не доглянув кози. Вона втекла до сусідів, а ті ремонт робили. І тепер, замість нашої білої Маньки, якась фіолетова Мілка!Так що я все про нас та про нас. Пиши, доню! Чекаємо».
Христя. Отже, Іван тут … Приїхав … А я не знала. Мабуть, і справді хотів приємне зробити. Давно вже не писав мені. Боявся, що розкрию його таємницю (Встає з лавиці. Зупиняється, оглядає себе) Та в чому ж мені піти його зустріти? Вже ніби й столична, а ще не до ладу вдягнена.
Виходить Альберт. Приглядаючись, підходить до Христі
Альберт. О, давні знайомі! Як справи? Чого стоїш, мов вкопана?
Христя (розізлившись). Чого тобі треба?
Альберт. Мені? У мене є все, навіть більше, ніж ти уявляєш.
Христя. І що ж оце все?
Альберт. Гроші, бізнес, машина, дівчата.
Христя. То і йди до своїх дівчат! Чого ти до мене знову вчепився? Я пам’ятаю: маленька, дурненька. Йди собі, куди йшов.
Альберт. А, може, я саме до тебе і йшов?
Христя. Брехати ти не вмієш.
Альберт. Чому? Я й не збирався. Та що ти сумна така? Хочеш, я тебе розвеселю? Ось, до прикладу, можу анекдот розказати або затанцювати.
Христя хоче йти, Альберт перегороджує їй шлях. Вона його штовхає. Альберт падає на землю, Христя схоплюється, підбігає до нього, намагається усадовити на лавицю.
Христя. Боляче? Вибач. Чого під ноги ліз?
Альберт. А в вашому селі всі такі сильні?
Христя. Я вже столична .
Альберт. Так, так, вибач. Я так і не зрозумів, чому ти тут сама? Так і не розмовляєш з Аліною і Каріною?
Христя. Ні. Каріну мені трохи шкода, але не говорю з обома.
Альберт. Чому шкода? Сумніваюсь, що таку, як Каріна, шкодувати треба.
Христя. Треба. Пам’ятаєш, тоді, після того, як ви познущались з мене? Після посвяти.
Альберт. Познущались?
Христя. Я не про це. Це ж Каріна з кимсь мене до ліжка дотягнула.
Альберт (вбік). З кимсь …
Христя. Вона ж намагається не сваритись зі мною, коли Аліни немає. Коли немає тої стерви! (Затихає) Вибач, вибач, будь ласка. Я не хотіла …
Альберт. Ти про що?
Христя. Вона ж казала, що ви разом.
Альберт. Ми? З нею?
Христя. Так…
Альберт сміється.
Альберт. В неї розбурхалась фантазія. Не зважай. Так чому ти тут? Тобі щось треба?
Христя. Ти мені нічим не допоможеш.
Альберт. Як я тобі можу допомогти або не допомогти, якщо я навіть не знаю, що тобі треба.
Христя. Вдягтись.
Альберт. А ти що, гола? Чому ж тоді я в очі тобі дивлюсь, а не …
Христя. Ти не зрозумів … Не так … Мені треба вдягтись, як …
Альберт. Як столичній? Ти на цьому зациклена. Тобі не здається?
Христя. Що у цьому поганого?
Альберт. А що у цьому хорошого? Згадуються слова розумної людини, що дівчата, як ті дурні кози, втікаючи від реальності, думають, що з кози принцесою обернуться. Наївні!
Христя. До мене наречений приїхав, а я залишилась такою, як і була. Мені треба бути кращою, змінитись. (Альберт сміється) Чого ти смієшся? Ну що знову? Знущаєшся?
Альберт. Дивуюся. Ніколи ще не бачив такої, як ти.
Христя. Селючки?
Альберт. Чарівної. Ну добре, збирайся, ходімо.
Христя. Куди?
Альберт. Дивувати твого нареченого.
Альберт хватає під руку Христю. Виходять. Заходить хлопець з дівчиною.
Дівчина. Мені здається, що ти не хочеш зі мною проводити разом час.
Хлопець. Ні, люба.
Дівчина. Тоді йдемо сьогодні в клуб.
Хлопець (здаючись). Йдемо.
Дівчина. А що ти на себе вдягнеш? Я купила собі нове червоне плаття, а тобі треба щось типу краватки купити.
Хлопець. Навіщо?
Дівчина. Ти в своїй глуші зовсім деградував? Ти бачив себе в дзеркало?
Хлопець. Що ти цим хочеш сказати?
Дівчина. Розумієш, ми з тобою ніби Чудовисько і Красуня, і я тебе, можна сказати, підібрала, як побите цуценя на вулиці. Хто б на тебе звернув увагу в такому вигляді? Але можеш не дякувати.
Заходять Альберт і Христя. Вони не бачать обличчя хлопця. Христя вдягнута в інше вбрання.
Альберт. Ну ось! Столична. (Всміхається) Подивись на цього бідного хлопця. Мені його шкода.
Христя. Голос знайомий.
Альберт. Що?
Христя. Та ні, здалось.
Альберт. Повезло твоєму нареченому. (Вбік) Навіть заздрю. (До Христі) До речі, де він?
Христя. Ще не знаю. Як я тобі? (Крутиться перед Альбертом, вказуючи вбрання)
Альберт. Принцеса.
Христя сміється, крутиться. Випадково наштовхується на хлопця. Хлопець обертається до Христі.
Христя (здивувавшись). Іванку?
Іван (заікаючись). Х-христе?
Дівчина. Любий, хто це? Звідки вона тебе знає? Ви працюєте разом?
Христя. Працюємо? Та ми ж клялись …
Іван. Ти клялась …
Дівчина. Я не розумію …
Альберт. Оце той? Оце все заради нього було?
Іван (до Христі). Вибач. (До дівчини) Пішли.
Дівчина. Куди?
Іван (розлючено). В магазин за краваткою.
Іван і дівчина виходять. Христя сідає на лавицю і плаче.
Христя (всхлипуючи). Як я могла вірити, наївна? Маленька, дурненька … Намагалась втекти, змінитись.
Альберт (сідаючи поруч). Христю, Христю. Багато-багато дівчат втікають і намагаються змінитись, але в них так і не виходить цього. А тобі навіть не треба було цього робити: навіщо наївній, але чарівній принцесі ставати козою, яку весь час забуває прив’язати батько? Ех ти, столична.
Гасне світло.
Виходить Христя з Альбертом під ручку.
Христя. Мені все-таки здається, що ти перегинаєш палицю.
Альберт. Ні, не сперечайся зі мною.
Назустріч виходять Іван з дівчиною.
Дівчина (розмовляє по телефону) Ні, ні. Тільки в ресторані. Навіщо тобі готувати самій? Що? (Сміється) Приємне ти йому зробиш, коли виглядатимеш не як опудало.
На задньому плані чути музику з морожениці.
Альберт (до Христі). Хочеш морозива?
Христя (киває) Шоколадного.
Альберт йде за морозивом. Іван підходить до Христі.
Іван. А ти змінилась. Стала така гарна.
Христя. Не боїшся, що твоя дівчина не зрозуміє, чому ти підійшов до іншої?Чи, може, ми працюємо разом?
Іван. Я бачу, і ти не сама. Пам’ятаєш, ми з тобою клялись у вірності.
Христя. Я клялась і виконала тоді свою обіцянку.
Іван. Ти стала така особлива – столична.
Альберт з заднього плану кричить.
Альберт. Христю, я морозива купив. Тобі з яким джемом: ягідним чи шоколадним?
Христя (до Альберта). Біжу! (до Івана) Я не столична, а така, як і була. Я намагалась змінитись. Тільки заради чого? Мені дали зрозуміти, що мені змінюватись не треба, а ось твоя дівчина хай прив’яже тебе посильніше, а то втечеш, дурненький …
Христі йде до Альберта. Дівчина підходить до Івана.
Дівчина. Ти йдеш? Ми спізнюємось до салону.
Всі виходять.
