Над краєм

І ось сиджу над краєм прірви,
Сиджу і душу колихає.
За те що у житті моєму , сіре,
Усе що є, усе це серце крає.
Тебе порою я не розумію,
Я хочу, але розуму це не підвладне.
Але колись усе ж таки зумію,
Я зрозумію, серце твоє- дуже складне.
Пізнаю чим хворіє все єство,
Тебе пізнаю до останньої краплини.
Та на той час вже буде все одно,
Залишаться лиш вспогадах ті днини...
Пробачу все й одразу обірвусь,
У прірву темну і глибоку.
Та знаєш я вже не боюсь,
Бо все душа це бачить збоку....