БЕАТРІЧЕ (ПІСНЯ ВКРАЇНСЬКОГО ДАНТА)

Я тебе вже давно не чекаю,
Беатріче, бо бродить жура
цим осіннім залісненим краєм,
і кохати либонь не пора…
 
Я хворію, лікуюся чаєм,
кола пекла не сняться мені,
бо давно вже спустошеним раєм,
цього жовтня навіюють дні…
 
Бо мов сонце того звіробою,
що горів серед літа в траві,
я відцвів і відсяяв тобою,
і зів’янув в оцій стужаві…
 
Сірих днів неприкаяний Каїн,
і покинутий лицар пера,
я тепер наодинці блукаю,
й моя пісня як вічність стара... 
 
Небо низько - втомились Атланти...
Значно ближче примарна гора…
І твоєму самотньому Данту,
скоро теж вже збиратись пора…
 
Бродить осінь залісненим краєм,
по пожовклих стежках споришу...
Я тебе вже давно не чекаю,
Беатріче, й поем не пишу...