Пробач, засинаю...

Пробач мене мати, я засинаю!
Бачу квіточки у райскому гаю!
Я бачу дробину у радісний сад,
де кожному раді, і ти дуже рад.

Де не має злоби людскої.
Де поруч живуть і пани, і ізгої,
не мавши життя під війною,
і хочь іноди бачать небеса над собою.

Пробач мене мати, що засинаю..
Кожна людина знайдеться у гаю,
на віки, чи так, на часи,
знакаючи швидкіше роси.

Вони не знакают, і також не вмирают,
вони як і я, на віки засинають..
Дай Боже покою у цьому саду!
Не плач моя мати, я скоро прийду.

Вже дорослим,підняшвшись с колін,
можливо приду не один..
Я приду, моя мати, я обіцяю,
а зараз, пробач, засинаю.

Ось сонечко зійшло над землею..
більше не побачу я ласки твоєї..
Прокинусь у ранці з великого сна,
а там вже чекає красуня весна..

Але вже не та, яку я чекаю..
Більше не бачу квітучого гаю..
Дробину я бачу, але лиш за ней,
я небачу більше людей.. 

Ти мати моя,чому не спинила,
чому не обірвала ці клятові крила?
Замість дитинства, мрій і будтяя
Мені відкрилось бісове життя!

Проминуло дитинство,мамина ласка,
все залишилось уві сні..
не засинай, бо це страшніша пастка..
Ти прокинешся в житті.