​Відпусти…

Не тримай на людину образи
Відпусти її, відпусти
Зрозумієш її не одразу
Але нащо той тягар нести.
 
Нащо злість накопичувать в собі
Боронитись від свого життя
Віднайди себе у роботі
Якщо зможеш, то просто згадай
 
Скільки радості, щастя, турботи
Скільки часу провели разом
Нащо ж серце так різко колоти
Нащо в душу приносити зло.
 
Адже ти розумієш одначе
Що людина була – цілий світ
Незбагненна та рідна як мати
Перший й кращий вишневий той цвіт
 
Говори! Не мовчи тільки, прошу
Та й послухай, що скаже вона
Може й дійсно було все даремно
Та образа й погані слова