СІДАЛО СОНЦЕ...

Сідало сонце, втомлене, за лісом,
і день не помічав як, крадькома,
хитрющим і проворним сірим лисом,
до нього підкрадалася пітьма,

збираючи усе в свої тенета,-
мережива із музики і снів...
Тихеньким передзвоном очерету
з рікою ніжно вечір гомонів...

І в сутіні і золото, і срібло
бліднішало, стихало все і скрізь...
І грала осінь  музику чарівну
на струнах облітаючих беріз...

І в далечі, над обрієм, у висі,
над сплячими пейзажами тими,
печальні клини втомлено плелися
на чужину, махаючи крильми....