І ДЕ Б ЗНАЙТИ ТОГО КОНЯ ДЛЯ МЕНЕ

І де б знайти того коня для мене,
помчав щоб, без вуздечки і сідла,
у ті луги квітучого ромену,
де моя юність ранком відцвіла...

Де ми колись на квітах ворожили,
зриваючи, мов долі, пелюстки,
і з вуст, аж темно-синіх від ожини,
несмілі ще, виходили рядки...

Там де веселку вранці напувала
вода нешвидкоплинної ріки...
Де нам зозулі сірі накували,
так швидко відлітаючі роки...

Де з вітром типчакові грали хвилі,
і марилось вербове забуття...
І сипались черемхи квіти білі,
мов перші несміливі почуття...

Все те минуло, весни ті і лІта,
та, краю мій, я дякую за те,
що знов хоча б у мріях ромен-цвітом,
моя душа як в юності цвіте...