ОСІННЯ СИМФОНІЯ

Все пізніш кукурікає півень,
все частіш журавлині плачі,
то у синьому небі на південь,
в далину відлітають ключі...

Знов і знов наші дУші-перони,
запорошує жовта імла...
І горять горобинові грона
гіркотою відходу тепла...

Ніжна осінь в вербовому краї,
Хто це, хто це, це Гайдн, може Ліст?-
На осикових клавішах грає
свій ноктюрн вітерець - піаніст...

Фредеріку, чи то,  Амадею,
не закінчуй мелодію, ні...
Бо неначе цілющим єлеєм,
вона душу лікує мені...

Тут вже кожному жереб свій випав,
кожен в осені в ролі женця...
І тому серцелистая липа,
в сірий пил осипає серця...

Все згоріло, від низу до крони,
у гаях - колізеях розлук...
І краплини стікають по скронях,
і у сутінках тишиться звук...

І повільно- повільно,по герцу,
тон замінює тон і півтон,
затихає осіннєє скерцо,
у чарівний поринувши сон...