СПОВІДЬ ВІРШОТВОРЦЯ

Серед нічних відтінків домінує сірий,
тіні на стіні наче друзки віри,
віри в майбуття, що можливе бути,
у випадку, якщо не вистачить отрути
оцього буття, що б мене згубити,
Пишу попри все, і продовжую жити...
Писати для кого? Для чого писати?
Якщо, мов для арктичних широт пасати*,
для цього століття характерні вірші,
та я все ж пишу..- Без поезії гірше,
немає тіїї опори щоб здійнятись і полетіти...
Пишу, наче вирощую серед зими квіти,
чи може бур'ян? - Все вирішиться з часом,
не кожному дано з'явитися Парнасом
посвяченим у лицарі ще з дитячих років,
Поезія - то східці, мільярдна черга кроків,
тягар, і мозолі, цитуючи поета,-
майже Маяковський... Срібло з еполетів
крон, що Геката* зачепила пензлем,
стікає додолу, де неначе кеглі,
сипляться слова від влучного удару...
Поезія - це життя, запалене Даром...
Й не страшні тому сни химерні й тіні...
Правда - у вогні... Істина в горінні...