Невже це лиш уява?!

Чому так серце виліта,
чому думки мої блукають,
блукають в мріях про кохання, про ніжний дотик, поцілунки.
Невже не можу я забути ті очі ясні і болючі.
Невже не можу я забути той подих палкий і жагучий.
Чому мене це все   турбує.
Невже ти не лише моя уява, що ніччю випливає з глибоких снів і мрій жагучих.
Невже це може бути дійсно,
твоє волосся чорне як смола, то тіло все наповнене бажанням, ті руки ніжні неначе   крила , що дотиком підносять до небес.
Невже то дійсно не уява, невже ті очі все ж існують і то бажання дике в них, коли зустрівся   погляд наш і промайнуло все те, що вирвалося із серця.
Невже, невже це правда все невже.
О ні це знову ніч прийшла і це лиш моя уява, що прокинувшись із темнотою  вимальовує тебе  мій бажаний і такий далекий.