Дощ

Вони говорили про дощ...Телефонний зв'язок уривався...

Летіли потоки ніжності без дротів штормовою хвилею.

Він ловив її кожне слово і нічному дощеві всміхався

Уявляв її світлу посмішку і розумів, що щасливий

Він казав, що дощ - це не страшно, що самотність - вона страшніша

І що треба чекати і вірити, і що час блискавично летить.

Що в чеканні стає людина сильніша і навіть щирша,

Що ще трохи - і він буде поруч, і від всіх дощів захистить.

Що дощі - ніколи не вічні, що в дощах є своя безмежність,

Що у дощ (якщо він теплий) по калюжах можна ходити...

Що дощі - як ліки - лікують усі рани душі обережно,

Що дощі - своєрідне диво, неможливо їх не любити.

Він казав, що дощ це - не страшно,страшніше - жити без радості,

Не тремтіти, не завмирати від звуків голосу рідного...

Що дощі завжди припиняються, після них розцвітають райдуги..

Що вона - ніби дощ і райдуга - життєво йому необхідна...