СИМОНУ ВАСИЛЬОВИЧУ ПЕТЛЮРІ

До 23 річниці Незалежності України
Під страхом смерті, не примусь,
забуть шляхи якими йшов ти,
народе мій, Вкраїно - Русь,
народе снів блакитно-жовтих...

Я не забуду, не благай,
всі тії ритвини і терни,
сміються недруги, нехай,
їм наше горе ще поверне...

Ця кров у жилах- не вода,
хоч ллють її неначе воду
"товариші" і "господа"
своїй імперськості в угоду...

З тобою вік той хрест нести,
мені, чи пасинку, чи сину...
Чи винен я що крізь хрести,
твоя державність, Україно,

лиш здобувалася... Вперед!
Лунає клич і б'ють гармати,
Прощай, ось вже і мій черед
за рідну землю помирати...

Та так не сталось... Не помер
на більшовицькому багнеті,
Ах, отамане, що тепер?-
Варшава, Тарнув...Гірше смерті

розлука... Франція, Париж,
і тут на розі Сен-Мішелю, 
догнала смерть...(Поет, облиш,
цю тиху пісню невеселу...)

В країні стрічень і прощень,
ти зараз в вічнім супокої…
А твій народ святкує день,
колись омріяний тобою…