БІЛІ НЕПОХОВАНІ КІСТКИ
Водою пагорб навесні підмило,
Посунувши до урвища піски,
І оку подорожнього відкрило
Солдатські непоховані кістки.
Лежать окремо тулуб і кінцівки,
Тут білий череп, там медаль блищить –
В колюжі сонця золотого зливки
І неба неосяжного блакить.
Сліди іржі на світлому металі,
В них доля нагород солдатських всіх -
По світу розпорошені медалі –
Музеї в купи не збирають їх.
Здобутки смерті і життя поразки,
Розчинені у віковій імлі –
Із амуніції лишилась тільки каска,
А інше все істліло у землі.
Та як же так? Всю визволив Європу,
Не кинув Ленінград і Сталінград -
Хіба лише підмитого окопу
І вартий був загиблий тут солдат?
…Постояв, позітхав… і рушив далі,
Минаючи то глини, то піски –
Копни – і з них посиплються медалі
І білі непоховані кістки.
9-10.05.2013
