Без имени

Тихо розгоряється світанок
Вітер грає на своїм органі.
Зоряно-туманний свій серпанок
Забирає ніч з вологих трав.
Жив колись хлопчина в піднебессі
На землі любив стрічать світання.
І одного разу, як спускався,
Похитнувсь, не втримався і впав.
Він летів із неба пломенисто
Падав, падав, як летів - згорів.
А з землі лиш видно в небі чистім
Довгий слід вогненної зорі.
Я б хотів, як той малий хлопчисько
Всім світити. В душах лід би скрес.
Для усіх, далеко а чи близько
Зорі розсипати із небес.