Не зрозуміла мить.

Є суттєвість у людини,

Що природою дана,

Це великий, щирий розум,

Сила щастя і добра.

Згідно розуму, людина,

Завжди вибирає шлях,

По собі залишить пам'ять

У роках і у віках.

Ну, а іноді буває,

Розум покидає плоть,

І тоді людина робить

Хибні вчинки, страшну лють.

Саме страшне у цих вчинках

Їх не можна зрозуміть

Вони темні і не логічні,

І не ясна їхня мить.

Вчинки ті неадекватні,

Не належні поняттю,

І поняття в них немає

Вони здатні забуттю.

Так буває, що людина

Думку має лиш одну,

Всім о ній розповідає,

По поняттям і уму.

І не як не зрозуміє,

Свій жахливий, хибний шлях,

Він страшний по своїй суті,

Він на всіх наводить жах.