Скляний погляд...

Людина, вам скажу, ще та істота…
Котра кохає, любить і живе…
Та є одна у ній погана нота:
Вона не завжди добре по життю пливе….
І на шляху своїм руйнує долі,
Для когось все ж лишаючись святим…
Кохаючи когось, лишається без волі.
Вбиваючи, закоханих у себе, поглядом німим…

Не винні ми у погляді скляному.
Це смуток тих ще попередніх днів.
Коли до нас у образі німому
Являлась німфа з наших світлих снів…

Вона так само убивала думки
І змусила хотіть лише її.
А очі ті скляні доводили до муки.
Як зараз ось тебе мої.

Не можу я видавлювати сльози
З твоїх яскравих, гарних оченят,
Адже страшніше це ніж для садів цвітучих грози…
Для мене це як для шибОк великий град…

Не хочу бути тим поганим і жорстоким.
Який зруйнує пів твого життя…
Знайдеш свого ще з поглядом високим,
От з ним в коханні й підеш в майбуття…