Одкровення
Сів собі посеред саду, в темнім порусі ночі
Парубок чорнявий, з глибоким сумом на лиці
Шукав він щастя. Шукав, благав, блукав
І зупинився. Не стерпілось. До хатиночки пристав
Стара та хатка, ще дідівська
Немає там ні світла ні води
Та дух там є, і пісня материнська
І позабуті давні сни
Пристав собі як до причалу
Пристають голодні рибаки
І сів, заплакав щиро
Згадав усі свої гріхи
Не міг згадати лиш одне,
Де душу пустив битим шляхом
Коли гукав і кликав, навпаки
Вона втікала із швидкістю грози
Хотів вернутись, щоб забрать з собою
Свої мрії, спогади й думки
Щоб піти дорогою світлою
Та загубив усі стежки
Тепер сидить і згубно плаче
І чують це лише далекі місяці
Стомився він, додому хоче
Та скільки ще залишилося днів?
