Одкровення

Сів собі посеред саду, в темнім порусі ночі

Парубок чорнявий, з глибоким сумом на лиці

Шукав він щастя. Шукав, благав, блукав

І зупинився. Не стерпілось. До хатиночки пристав

Стара та хатка, ще дідівська

Немає там ні світла ні води

Та дух там є, і пісня материнська

І позабуті давні сни

Пристав собі як до причалу

Пристають голодні рибаки

І сів, заплакав щиро

Згадав усі свої гріхи

Не міг згадати лиш одне,

Де душу пустив битим шляхом

Коли гукав і кликав, навпаки

Вона втікала із швидкістю грози

Хотів вернутись, щоб забрать з собою

Свої мрії, спогади й думки

Щоб піти дорогою світлою

Та загубив усі стежки

Тепер сидить і згубно плаче

І чують це лише далекі місяці

Стомився він, додому хоче

Та скільки ще залишилося днів?