...Життя-життя... Мов клаптик полотна: "Для Толі від Марусі" склалось вдвоє
Життя пройшлося плугом по чолу,
І в борозну рядком лягло насіння
Думок, думок... І малював йому
У небі місяць молоде весілля.
- Було п'ятнадцять їй, а я ішов
На службу, як побачив русі коси,
Марусині... Так долю я знайшов,
І полюбив. Люблю її і досі...
Боявся навіть обійнять - беріг
Дівочу цноту... Знав - підем до шлюбу,
Вона ж подарувала оберіг,
Моя красуня, моя жінка люба...
То був лише шматочок полотна
На ньому вишито рядком хрещато:
"Для Толі від Марусі" - так вона
Прийшла мене на службу проводжати...
Три роки я носив те полотно,
В кишені біля серця. Повернувся.
Маруся виглядала у вікно!
А в небі місяць біля зірки гнувся...
- Тепер її немає. Я іду
На цвинтар в гості. З нею - моє серце.
А я залишився без нього тут,
І вже воно до мене не вернеться...
В день по селу ходжу туди-сюди,
І затихає в грудях рана трохи
А ніч прийде - один я на один
З пітьмою... А були колись удвох ми.
Вечеряли... Гукала-кликала,
І звала в дім, до столу, до господи
В тарілку їжу мені сипала,
І не образила нiколи, з роду!
Хоч і була характером міцна.
І я любив... Люблю її такою!
Життя-життя... Мов клаптик полотна:
"Для Толі від Марусі" склалось вдвоє...
Пішов. Поніс важкий, свій власний світ,
В якому все іще жило і тліло,
Те вогнище, що у п'ятнадцять літ
Йому його Маруся розпалила...
10.04.16 "для Толi вiд Марусi"
