Муза

Музо, цікаво, як світ виглядає твоїми очима.
Цікавість ця не безпричинна...
Мій погляд повен хмелю й диму
без посмішки твоєї в сіру днину.
Музо, ти подаруй мені симфонію усмішки.
Ти володієш грацією кішки,
коли босоніж по підлозі твої ніжки
навшпиньках дістаються мого ліжка...
Музо, твій дотик променями світла
пройде крізь моє тіло та дістанеться душі,
розвіє тьмяні думи, ніби вітром,
дасть в руки стержень і папір. "Пиши.
Пиши, як море грає з сушею під сонцем.
Пиши, як зорі відчуваєш серцем,
як рясний дощ кричатиме в віконце,
а місяць обпікає мізки перцем.
Пиши про танок листя під ногами.
Пиши про ніжний ранок між садами,
що сповнений роси та добрих марив,
про те, як в небі непоспішно тануть хмари..."
Гаразд, я опишу приємні спогади примари,
як після літа нас окутала зима,
про те, як не прокинусь від кошмару
де я один і де тебе нема.