Пітьма

Розсип зірок на чорному небі.
Вдивляючись в ніч я потрапив у нетрі
обіймів палких загадкової леді,
котру не впізнав, хоч всі очі прогледів.
Я чув як тривожно кричала сова.
Затихли мотиви в моїй голові...
Дізнався тоді чого варті слова, 
коли море вкладає на дно кораблі.
Та скільки ще можна?! Ті ж самі граблі!
З обійм незнайомки я вирватись хтів,
Лиш борсатись зміг, мов мураха в траві.
Раптово покинув мене страх і гнів...
Вслухаюсь у спів нічних мутелів,
що плещуть крильми, немов птахи в саду.
Вдихаю я попіл вогню, що згорів.
Усе що важливо було я забув...
Порожній тепер, так хотіла вона.
Взяла мою душу й набила дірок.
Можливо це сон й тої леді нема?
"Все вірно..." - мені шепотіла Пітьма.