ДОЩ

Виходжу в дощ, в повітря вогкоту,
під мірний дріб по склу і підвіконнях,
хапаю воду, просто на льоту,
немов нектар збираю у долонях..

Іду у сад, де мрії і жасмін,
в краплинах суму ніжно-білі квіти,
й невідворотня невблаганність змін
їх не ляка.. Мені ж бо ніде діти

того свого змокрілого письма,
листів в нікуди..Полум'я півоній,
і дощ іде мов істина сама,
мов дзвін по нас прощальну пісню дзвонить..

Мов реквієм по сонячних літах,
де слів моїх колись міцніла криця.
Де люди ті?..Печале, - синій птах,
верни хоча б, їх імена і лиця,.

Бо забуваю я, чи вже забув,
під стук по оцинкованому даху
краплин, я відспівав, віджив, відгув,
як кажуть просто -трохи давши маху..

І дощ оцей, й повітря вогкота,
вогонь півоній, листя мідна закись,
оця кінця травневого сльота, -
німий укір, що мало жити квапивсь...