ГОДИННИК

Котився день сторчма в обійми ночі,
відспівували травень цвіркуни,
весняне сонце і факір і зодчий,
ховалося за ліс дивитись сни..

Сірішав світ, немов відчувши втому,
й у листя малахіти вкралась мідь..
О дивне щастя відчувать знайому,
печаль,  і час увидіти зуміть,

що відбира, і не вертає знову,
за миттю відраховуючи мить,
підкорений якомусь метроному,
- великому годиннику столітть

Це можна лиш відчуть - не розгадати,
це можна лиш прийняти як догмат..
А ми, що ми,- всього лише солдати,
лиш пішаки в сліпім цейтноті дат..