ВЕЧІР

В тихих плавнях дрімота і спокій,
дивним таїнством віють вони,
наче там, в царині їх глибокій,
загубилися мрії і сни..

За хитку сіру лінію лісу
мідним черевом сонце сіда,
прохолодою пахне меліса,
ніжний присмерк на землю спада..

Далі там, очеретова тиша
ледь відзвонює, марить аїр..
СплЕсне крижень і збрижами лише
слід лишить- наче плесу укір.

Із нізвідки, з беззвуку, зненацька,
зрине крик і повторить луна,
мов примара якась чудернацька,
як обірвана раптом струна..

Та лиш мить непомітна і все тут,
до своєї верта колії,
щоб і далі шептати поету,
потаємнії думи свої...