ІДЕ СУБОТА, Я В ЖУРБІ (ДО ДНЯ ПЕРЕМОГИ)..

Присвячую цей вірш, моєму прадіду,
який загинув на фронті,
а також всім хто не повернувся,
і хто прийшов, хто чекав,
і хто може чекає і досі,
своїх близьких з фронтів
тієї страшної війни..

Іде субота, я в журбі,
із сонцем дощ пейзаж малює..
Пишу далекому тобі,
і час і морок нівелюю..

Між нами безміри сторічч,
і мов безжальна вічність ціла
мене відкрає від обличч,
на фотокартках пожовтілих..

Сьогодні дощ, а вчора ще ж,
було дев'яте - біль і свято,
зола тюльпанових пожеж,
у ноги складена солдатам...

Цвіте бузок, мов пам'ята,
часи війни, вогню і згарищ..
О, весно, грішна і свята,
невже ще й досі ними мариш...

Сьогодні дощ, і все буя,
а ви десь там навік лишились
в далеких і близьких краях,
в полях, болОтах.. Завершились

там ваші долі, мрії, сни,
жалі, надії, сподівання..
Устаньте ж бо, серед весни
на цвіт погляньте цей востаннє!..

Лиш фотокартки і листи,-
Помер від ран, у Білорусі...-
остання звістка з пустоти,
сльоза несхована бабусі...

Вишневий цвіт, мов білий сніг..
Ми не забудем, неможливо! -
забути тих, хто вземлю ліг,
за те що б ми жили щасливо!