ДОСИТЬ МАРНИХ СПОДІВАНЬ

Я себе зупинив – за тобою не йду…
Досить вже безнадійно чекати.
Відпочину і знов в собі сили знайду,
Щоб душею і серцем кохати.
 
А тебе не забуду, ти будеш в мені,
Жити мрією, що не здійснилась.
Лиш покину назавжди ті болісні дні,
Де життя, наче в прірву котилось.
 
Все в минулім – майбутнє будую я знов,
І яким воно буде, не знаю.
Сильно вірю, що там запанує любов,
І нарешті, почую – кохаю.