До сонця лину…

Я у собі вже не шукаю переваги.

Пишаюсь тим, що є, і ним живу.

Життя люблю, як джерело наснаги.

Рікою сподівань іще пливу.

 

Цей світ був створений настільки досконало,

Наскільки захотілося Творцю.

І молитов моїх буде замало,

Слова й думки довірю вітерцю.

 

У синім небі – сонце. Я гадаю:

Чому там, де немає вороття,

Воно так само гріло і палало,

Згубило все ж Дедалове дитя?

 

До сонця лину я, мов до надії,

І божеволію від буйного тепла,

Та краще хай я згину в буревії,

Ніж знищить сонце два моїх крила!!!

 

29.02.2016р.