Живи, Україно!
Пришло до України лихо,
І зараз весь народ рида.
Без криків, страшно, але тихо
Кінчилась доля та проста
У хлопців молодих та щирих,
Хто нам на допомогу встав.
Захисників тих добрих й милих
Безжально ворог наш вбивав.
Є мертві, є живі й каліки,
Що бились серед тих жахіть,
Вони в серцях наших навіки,
Тепер в історії століть.
Вони боролися за волю,
За чесність, правду, за людей,
За кращу Батьківщини долю,
Боролись за своїх дітей.
Багато хлопців повмирали,
Про них лише і йде молва...
Та тебе, мила, теж вбивали,
І ти, наразі ледь жива...
Все зрозуміла й заридала,
Бо боляче це розуміть,
А Україна все вмирала. . .
Та молодій, хотілось жить...
А ти лежиш, одна єдина,
І ллється кров, й ти сльози ллєш,
Моя кохана Україна,
Чому ж вмираєш? Ні, живеш!
Прошу, живи! Ти маєш жити!
Тож дихай, дихай, маєш ти
Захисників своїх любити!
Ти маєш пам'ять берегти!
Хай твоє добре серце б'ється,
Очі відкрий і подивись:
Наш ворог і біжить, й сміється,
Допоможи нам! Помолись!
О, Господи, прошу допоможи!
Як можеш, хочеш... Дай їй сили жити!
Що треба нам зробити, ти скажи!
Молю тебе! Немає сил просити!
Вмираєш, мила, мене на очах...
Чому? Як тебе можна врятувати?
Сльози твої я бачу і в свічах ...
Прошу, живи, ти, наша спільна мати!
Ти маєш хлопців із повагой поховать,
І завжди берегти безсмертний прах,
Допомогать нам завжди пам'ятать...
Ти же живеш і так в наших серцях!
Тож, милая, живи, живи, молю,
Так дихай, люба! Прошу, ти же можеш!
І знай, що я тебе завжди люблю!
Живи, прошу! Тоді і переможеш!
